Парафіяльний костел, 1672 – 1703 рр. Будівництвом керували інженери – фортифікатори Ф.Корассіні, К.Беное. Спорудження піддалося деяким змінам в 1737 р. У 1877 р. інтер’єр розписав Е.Фабіанскій. Під час пожежі 1882 згоріли дах, башта і купол з живописом. Однак, вони швидко були відновлені. Після реставрації 1979 пам’ятник пристосований під художній музей, який налічує 10 тис. творів мистецтва. (Площа митр. А.Шептицького).

ВІРМЕНСЬКА ЦЕРКВА, 1742 – 1762 рр. У стилі бароко, споруджений на місці дерев’яного, заснованої в 1665 р. Перші відомі реставрації та перебудови зроблені в 1811 і 1829 рр.. Під час пожежі 1868 споруда була частково зруйнована. Після невдалої реставрації, проведеної в 1868 р. за проектом інж. Треле, будівля значно змінила свій зовнішній вигляд. Дві круглі вежі, що фланкують головний фасад, стали значно нижче, а їх завершення – шоломи барокового силуету – замінені звичайними дзвонів образними куполами. Іншим по конфігурації став фронтон, зникла невелика башта, вінчає дах. Пам’ятник знову перебудований в 1919 – 1930 рр.. В оформленні інтер’єру застосована дерев’яна скульптура, яка, вочевидь, належить різцю М. Полейовського. На стінах фрески, виконані Я.Солецкім. У 1970 р. пам’ятник відремонтований і пристосований для музею історії релігії та атеїзму. У 1990 р. споруда передана УАПЦ. (Вул. Вірменська).

Кафедральний собор СВ. ВОСКРЕСІННЯ, 1753 – 63 рр. У стилі бароко. Фундамент закладений в 1720 р. У 1729 р. будівництво було завершено. Однак при спорудженні були допущені значні технічні помилки, і у 1753 р. він був розібраний. Відразу почалося нове будівництво, яке очолив інженер – фортифікатор С.Потоцький, автор укріплень Кам’янця – Подільського та Ченстохова. У будівництві брали участь інженери – архітектори Х.Дальке і Ю.Каршніцкій. Наступні реставрації та ремонти не змінили архітектурні форми і планувально – конструктивну структуру будівлі. У 1885 і 1955 рр.. пам’ятник реставрується. Належить УГКЦ. (Площа митр. А.Шептицького, 19).

КОЛИШНЯ МІСЬКА РАТУША, 1695 р. Придбала хрестоподібний вигляд після відновлення в 1929 – 32 рр. Підземелля ратуші служило місцем ув’язнення опришків. 15 квітня 1990р. на ній був знятий червоний і піднятий Український національний прапор.

КОЛЕГІУМ ЄЗУЇТІВ, 1744 р. Будівля в стилі бароко, цегляна, прямокутна в плані, триповерхова. Використовується як навчальний корпус Івано-Франківського медінституту.

БРОВАРНЯ, 1767 р. Складається з кількох корпусів, два з яких (варильний і солодовий цехи) побудовані в 1767 р. Пам’ятник являє рідкісний зразок промислової архітектури України другої половини 18 ст., Який довший час використовувася за первісним призначенням (вул. Виробнича, 47).

Інші об’єкти Івано -Франківській області

Бабін. Село, Косівський р -н.

ВОЗНЕСЕНСЬКА ЦЕРКВА і ДЗВІНИЦЯ, 1896 Дерев’яна. Типове твір гуцульської школи народної архітектури. Дзвіниця кам’яна надбрамна, двоярусне, з п’ятьма отворами для дзвонів на другому ярусі.

Барвінків. Село, Верховинський р -н.

МИКОЛАЇВСЬКА ЦЕРКВА, 1867 р. Дерев’яна. Характерне твір гуцульської школи народної дерев’яної архітектури.

Білоберізка. Село, Верховинський р -н.

ПОКРОВСЬКА ЦЕРКВА І ДЗВІНИЦЯ, 1849 р. Дерев’яна. В інтер’єрі пам’ятника – олійний живопис 19 ст. Монументальний твір гуцульської школи народної дерев’яної архітектури.

Білі Ослави. Село, Надвірнянський р -н.

ДМИТРІЇВСЬКА ЦЕРКВА І ДЗВІНИЦЯ, 1835 Дерев’яна. Побудована місцевими майстрами Г.Бойковим, В.Щеблюком, І.Біряком під керівництвом С.Костева. В інтер’єрі пам’ятника – олійний живопис 20 ст. Характерний зразок гуцульської школи народної дерев’яної архітектури.

Зачаттєвська ЦЕРКВА, 1746 р., І ДЗВІНИЦЯ, 1922 Дерев’яні. Дзвіниця побудована майстром П.Ковцуняком. Ставляться до кращих зразків гуцульської школи народної дерев’яної архітектури.

Богородчани. Райцентр, в 15 км від Івано-Франківська.

ДОМІНІКАНСЬКИЙ МОНАСТИР, 18 ст. В ансамбль пам’ятника входять костел і палати духовенства з келіями. Монастир разом з садом був оточений цегляною стіною з трьома воротами. На території монастиря в 18 – 19 ст. перебувала загально приходська школа. До теперішнього часу збереглися південно-західні в’їзні ворота.

Костел, 1742 – 1761 рр.. Побудований з цегли на місці дерев’яного, зведеного 1631 р. Значні реставраційні роботи проведені в 1904 – 1905 рр.. (Арх. Т.Талевскій). Під час першої світової війни костел був сильно пошкоджений, в 1922-23 рр.. частково відремонтовано. У 1930 р. споруда відновлена під керівництвом інж. В.Дайчака (на головному фасаді розміщена пам’ятна дошка). Пам’ятник відрізняється стрункими пропорціями і виразним силуетом.

Палати духовенства і келії, 1762 Цегляна двоповерхова будівля з внутрішнім двориком. Прибудовано до північної стіни костелу.

Більшівці. Смт. Галицький р -н.

КОСТЕЛ кармелітів, 1624. У стилі бароко, цегляний. Інтер’єр зберіг залишки первісного пишного декору, виконаного в стилі розвинутого бароко – карнизи тонкого малюнка, позолочена дерев’яна різьба. На стінах – залишки фрескових композицій 18 ст. в стилі ілюзорною живопису.

Брустурів. Село Косівський р -н.

ВОЗНЕСЕНСЬКА ЦЕРКВА і ДЗВІНИЦЯ, 1785 Дерев’яна. Яскраве твір гуцульської школи народної архітектури. На стінах олійний живопис. Дзвіниця дерев’яна, двоярусне.

Бистрець. Село, Верховинський р -н.

ЦЕРКВА УСПІННЯ АННИ І ДЗВІНИЦЯ, 1872 Дерев’яна. Стіни розписані місцевими майстрами І.Лешегой і І.Яворскім.. Інтер’єр оформлений численними дерев’яними різьбленими предметами 19в, майстерно виконаними місцевими художниками – різьбярами. Серед них виділяється складна по композиції, прикрашена поліхромією люстра.

Бистриця. Село, Надвірнянський р -н.

Юр’ївська церква та дзвіниця, 1924 Дерев’яна. Характерне твір гуцульської школи народної архітектури.

Великий Рожин. Село, Косівський р -н.

ДМИТРІЇВСЬКА церква та дзвіниця 1895 р. Дерев’яна, значних розмірів, високих пропорцій. Характерне твір гуцульської школи народної архітектури. Дзвіниця дерев’яна, триярусна.

Вербовець. Село, Косівський р -н.

БЛАГОВІЩЕНСЬКА церква та дзвіниця, 1850 р. Дерев’яна. Побудована майстром І.Лаврюком. Відрізняється значною висотою і розмірами. В інтер’єрі – настінна олійний живопис. Дзвіниця дерев’яна, триярусна. Рідкісний по досконалості і художньому своєрідності ансамбль відноситься до кращих творів гуцульської школи народної дерев’яної архітектури.

Верхній Ясенів. Село, Верховинський р -н.

ТРОЇЦЬКА ЦЕРКВА, 1882 р, І ДЗВІНИЦЯ, 1917 -. 1924 рр.. Дерев’яна. Спорудження піднято на високий кам’яний цоколь. Спорудження відрізняється великими розмірами.

Ворохта. Село, Надвірнянський р- н, над р. Прут, 850 м над рівнем моря.

ЦЕРКВА РІЗДВА, 18 ст. Дерев’яна. У 1780 р. перенесена на справжнє місце з с. Яблуниця. Настінні розписи 19ст. У 1979р. реставрована (арх. Б. Кіндзельскій, Г.Крук, І.Могітіч). Один з кращих зразків гуцульської школи дерев’яної народної архітектури. (Вул. Довбуша, 1).

Галич. Місто, на правому березі Дністра, в 29 км залізницею та 26 км автошляхом від Івано -Франківська. У 6 км від Галича село Крилос – колишній центр старовинного Галича (1113 р.) (див. Галицьке князівство). В давнину був укріпленим містом. Розкопаний фундамент Успенського собору 12 ст. У 1937р. під його мозаїчною підлогою розкопаний саркофаг з останками кн. Ярослава Осмомисла. Ця кам’яна гробниця експонується в Івано-Франківському краєзнавчому музеї. У Галичі складалася Галицько- Волинський літопис 13 ст. Тут створені найдавніші пам’ятки староукраїнської писемності Київської Русі – Галицьке Євангеліє, ікона «Покрова Богоматері» та мініатюри Галицького Євангелія 14 ст. У Крилосі встановлено пам’ятний знак Галицької землі (скульпт. Г.Сопільнік, арх. В. Лукомський).

ЗАМОК (руїни), 14 – 17ст. На високій горі, на правому березі Дністра. Будівництво основної твердині Галицького староства розпочато в 1367 р. За деякими літературними даними замок зведений в 1350-52 рр.. волинським воєводою Любартом. Спочатку це була дерев’яна споруда, обнесене земляними валами. У другій половині 16 ст. замок ще був дерев’яним. З 1590 по 1633 рр.. на місто було здійснено 29 татарських нападів, найбільш руйнівні з яких були в 1594, 1612, 1624 рр.. У 1621 р. татари зруйнували замок, який незабаром був відбудований. За описом 1627 замок був оточений з трьох сторін валами, на яких височіли п’ять оборонних веж, і мав троє в’їзних воріт. Тут же зазначається про необхідність його ремонту. У 1658 р. замок був реставрований. Будівельними роботами керував інж. – фортифікатор Ф.Корассіні. У 1676 р. на Галич напали турецько-татарські війська, замок був зданий і зруйнований (залишилися лише стіни). З середини 18 в. замок перебував у напівзруйнованому стані. Крім того відірвалася частина гори, на якій він стояв. У 1796 р. замок був частково розібраний під керівництвом інж. А. де Хегерштейна. Їм же в 1795 р. були виконані обмірні креслення. У квітні 1858 звалилася східна частина залишилися стін. Трикутний в плані замок складався з двох частин, розміщених на терасах (одна над іншою): верхньої – власне замку і нижньої. Замок був обведений глибоким ровом. Від верхньої частини збереглися руїни п’ятигранної в плані вежі, що височить над ровом з півдня (збереглися дві стіни до рівня другого ярусу), і залишки стін з бійницями. На південь від п’ятигранної вежі перебувала квадратна, а між ними (посередині стіни) – Катерининська каплиця. Замок споруджений з вапняку, мергелю і цегли. Має численні підвали. Стіни зберігають сліди поспішних різночасних ремонтів. У стінах пам’ятника збереглися закладені цеглою бійниці.

ЦЕРКВА РІЗДВА ХРИСТОВОГО, 13 – 14 ст. Деякі дослідники датують споруду кінцем 14 – початком 15 ст. Вперше згадується в 1550 р.  Неодноразово руйнувалася в часи навал. У 1757 р. всередині була не обштукатурена, без склепінь, з балковим перекриттям. Реставрована в 1825 р. (Арх. Бергер). Тоді з північної та південної сторін зрубали контрфорси, в притворі влаштували  хори. До початку 20 ст. була покрита двосхилим дахом з барочним західним фронтоном. До західного фасаду примикала дерев’яна дзвіниця. Сучасного вигляду набув після реставрації 1904 – 06 рр. (Арх. Л.Левінскій) : споруджений новий купол, інтер’єр отримав нове убрання. У 1960 проведено капітальний ремонт. Складена з місцевого м’якого каменю – мергелю і цегли на вапняному розчині. В інтер’єрі масляна монументальний живопис 20 ст. Пам’ятник є композиційним і формує елементом центральної площі міста.

Гвізд. Село, Надвірнянський р -н.

УСПЕНСЬКА ЦЕРКВА, 1739 р., і ДЗВІНИЦЯ, 1793 Дерев’яні. У 1793 р. церква була перенесена з довколишнього пагорба на нинішнє місце. На стінах живопис темпери 19 ст. Вдалий твір гуцульської школи народної архітектури.

Гвіздець. Смт, Городенківський р -н. Перша згадка в 1373.

Монастиря Бернардинів, поч. 18 ст. Ансамбль включає костел, корпус келій і дзвіницю. Костел, 1723-1735 рр.. У стилі бароко. Інтер’єр пам’ятника прикрашений ліпниною, різьбленням і ілюзорною живописом.

Місто. Село. Косівський р -н.

Стефановський церква та дзвіниця, 1866 р. Дерев’яні. Пам’ятка відноситься до характерних творів гуцульської школи народної дерев’яної архітектури.

Городенка. Райцентр. Перша згадка в 1175-99 рр..

(Городенка) – окр. гір. у Сх. Галичини. 10226 ж., Переважно русинів. Жвава торгівля сільськогосподарськими продуктами. Хліборобське училище. Поблизу цілющі джерела. Ф.А.Брокгауза, І.А.Ефрона. Енциклопедичний Словник.

Костел Непорочного Зачаття Діви МАРІЇ, 1743 – 1760 рр.. Цегляна базиліка. У східному приміщенні збереглися фрески 18 ст. Багато архітектурні деталі костелу повторюються в львівської церкви Юра, побудованої тим же зодчим. Інтер’єр костелу був пишно прикрашений скульптурою, приписується різцю Пінзеля (скульптура не збереглася, частина знаходиться в Олеському замку). Архітектор Б.Меретін.

Делятин. Село, Надвірнянський р- н, над р. Прут.

ЦЕРКВА РІЗДВА БОГОРОДИЦІ, 1620 р.; ДЗВІНИЦЯ, 1785 р. Дерев’яна. Перенесена в 1785 р. з урочища Луги на справжнє місце – урочище Посіч. У 1894 і 1902 рр. – Перебудована. Дерев’яна. Кращий зразок архітектури гуцульської школи народної дерев’яної архітектури. (Вул. Ковпака, 1-а).

Довгопілля. Село, Верховинський р -н.

МИХАЙЛІВСЬКА ЦЕРКВА, 1872 Дерев’яна. Яскраве твір гуцульської школи народної дерев’яної архітектури.

Долина. Райцентр. Перша згадка в 950 – 90 рр..

(Долина) – м. в Галичині. Знаходяться тут соляні джерела і казенна солеварня випускають у рік близько 45 000 центнерів кухонної солі. Близько 4000 жит., З яких близько чверті росіян. Ф.А.Брокгауза, І.А.Ефрона. Енциклопедичний Словник.

Солеварні, 19 ст. Являє ансамбль різних за призначенням споруд; варильню солі, маніпуляційний корпус, приміщення складу солі, шахти, збірник солянки та ін. Під час пожежі 1886 солеварня була врятована, однак через 12 років нова пожежа знищила соляні копальні. Відбудована солеварня в 1900 р., А пущена в 1903 р. У 1923 р. за проектом Павловича був побудований новий збірник солянки із залізобетону. У 1940 р. була пущена в хід шахта «Новачка», яка не працювала з 1927 р. Тоді ж розширено солеварний завод, капітально відремонтована шахта «Барбара». Солеварня являє собою унікальний пам’ятник промислової архітектури України кінця 19 початку 20 ст. Це єдиний приклад споруд, що збереглися до наших днів і використовуються за первісним призначенням.

Загір’я. Село,  Рогатинський р -н.

Хрестовоздвиженська церква, 18 ст. Дерев’яна. Стіни прикрашені масляним живописом 19 ст. Типове твір галицької школи дерев’яної архітектури.

Заланів. Село, Рогатинський р -н.

ДМИТРІЇВСЬКА церква та дзвіниця, 1724 Дерев’яні. Рідкісне твір галицької школи дерев’яної архітектури.

Зелена. Село, Верховинський р -н.

ЦЕРКВА Усікновення глави Іоанна Предтечі І ДЗВІНИЦЯ, 1846 Дерев’яна. У 1885 р. стіни прикрашені масляним живописом художника П.Федусевіча, північна і західна двері розписані художником П.Анешевскім. Твір столярного мистецтва гуцульської школи народної дерев’яної архітектури.

Кліщівна. Село, Рогатинський р -н.

МИКОЛАЇВСЬКА ЦЕРКВА, 17 -18 ст. Дерев’яна. Мініатюрними розмірами, пропорціями, компонуванням мас пам’ятник є унікальним твором галицької школи дерев’яної архітектури.

Коломия. Місто, на лівому березі р.. Прут, в 65 км від Івано-Франківська. Перша письмова згадка – у Галицько-Волинському літописі під в 1240 р. Назва, як вважають, походить від потоку Мия, що впадає в Прут. Жителі страждали від нападів турків і татар, від пожеж. У 17 -18 ст. населення Коломиї та навколишніх сіл брало участь у русі опришків. Славиться майстрами – кераміка і різьбярами.

Церква Благовіщення, 1587 р. і ДЗВІНИЦЯ, 18 ст. Дерев’яна. Мініатюрна за розмірами. Проведена реставрація в 1980 р. (Арх. Б.Я.Кіндзельскій і І.Р.Могітіч).  Досконалий зразок гуцульської школи народної архітектури (вул. Карпатська, 2).

БУДІВЛЯ МУЗЕЮ НАРОДНОГО МИСТЕЦТВА Гуцульщини та Покуття ім. Й.Кобринського, 1902р. За проектом арх. Л.Беккера і Н.Крічковского. Має 20 виставкових залів.

Косів. Місто, над р. Рибниця, в 113 км від Івано-Франківська. Засноване в 15 ст. Центр гуцульських ремесел. Хвойні та листяні ліси на його південній околиці оточують низько – гірний кліматичний курорт. Відомий за велелюдним ярмаркам народної творчості – різьблення, вишивок, килимарства. Багато випускників Косівського інституту художніх народних промислів – зараз відомі майстри.

ВАСИЛЕВСЬКА ЦЕРКВА; ДЗВІНИЦЯ, 1895 р. Дерев’яна. У стилі гуцульської народної дерев’яної архітектури. У пам’ятнику знаходиться музей народної творчості.

Космач. Село, Косівський р- н, в 37 км від ж.д.ст. Коломия. Засноване в 14 ст. Своєрідна столиця писанкарства (розпис великодніх яєць). Тут трагічно загинув О.Довбуш (1745 р.) – ватажок опришків. Працює унікальний приватний музей, створений краєзнавцем М. Юсипчук.

ПЕТРОПАВЛІВСЬКА ЦЕРКВА ; ДЗВІНИЦЯ, 1904 – 05 рр. Дерев’яна. Побудована майстрами с. Соколівки. Спорудження відрізняється величезними розмірами і значною висотою. На стінах – олійний живопис. У монументальному ансамблі втілені найбільш характерні особливості гуцульської дерев’яної архітектури початку 20 ст.

Красноїлля. Село, Верховинський р -н.

ПЕТРОПАВЛІВСЬКА ЦЕРКВА, 1843 р. Дерев’яна. Пропорції споруди монументальні. На стінах – олійний живопис, виконана художником І. Сороковскім в 1905 р. На південний схід від церкви знаходиться цегляна, одноярусна, пятипролетна дзвіниця.

Кремінці. Село, підпорядковане Яремчанської міськадміністрації, недалеко від ж.д.ст. Ворохта.

ДМИТРІЇВСЬКА ЦЕРКВА І ДЗВІНИЦЯ, 18 ст. Дерев’яна. На стінах живопис темпери 19 ст.

Криворівня. Село, Верховинський р- н, по обох берегах р.. Чорний Черемош, в 14 км від Верховини, в 42 км від ж.д.ст. Ворохта. Тут кожне літо з 1900 по 1914 рр. жили і творили І.Франка, Г.Хоткевич. У сусідньому с. Красноїлля І.Франка створив у 1910р. самодіяльний Гуцульський театр. У селі бували письменники М.Коцюбинський, О.Олесь, Ю.Федькович, В.Стефаник, І.Труш, І.Северін. У Криворівні мав свій будинок перший президент України М. Грушевський. У 1914р. будинок на присілку Грушівка згорів. Ведуться роботи по його відновленню.

ЦЕРКВА РІЗДВА БОГОРОДИЦІ і ДЗВІНИЦЯ, 1818 р. Дерев’яна, з розписами темперою 19в. Найдосконаліше споруда в гуцульській школі народної архітектури. У селі – Літературно -мемориальний музей І.Франка, 1953 р.

Крилос. Село, Галицький р- н, над р. Луква, в 6 км від ж.д.ст. Галич. У Крилосі встановлено пам’ятний знак Галицької землі (скульпт. Г.Сопільнік, арх. В. Лукомський).

ВАСИЛЕВСЬКА КАПЛИЦЯ, Ок. 1500 р. Розташована на фундаментах Успенського собору (1157 р.). У південній стіні, побудованої з матеріалу спустошеного і зруйнованого після навали хана Батия в 1241 р. собору, зберігся фрагмент кам’яної кладки 12 ст. висотою 146 см і довжиною 10м. Складена з тесаних кам’яних блоків і цегли.

УСПЕНСЬКА ЦЕРКВА, 16 ст. У стилі ренесансу, споруджена з матеріалів зруйнованого татарами в 1241 р. Успенського собору. Після руйнування при татаро-турецькому нашестя в 1676 р. відбудована в 1699 – 1702 рр. Реставрації проведені в 1824-1825 рр.. і перед першою світовою війною. У 1915 р. споруда сильно постраждала, дах провалився. Пам’ятник реставровано в 1926 р. (Арх. Л.Левінскій). Над оформленням інтер’єру в 1929 р. працював художник А.Монастирскій. У 1972-76 рр.. проведена реставрація пам’ятника (арх. Л.М.Дмитровіч). Стіни складені з кам’яних тесаних блоків зі збереженими на них графіті 12 ст. Художню цінність представляє західний портал, деталі якого прикрашені кам’яною різьблений композицією. У 1974 р. під час реставраційних робіт відкрито білокам’яний рельєф 12в. із зображенням дракона з Успенського собору.

Люча. Село, Косівський р -н.

ВОЗНЕСЕНСЬКА ЦЕРКВА і ДЗВІНИЦЯ, 1844 р. Дерев’яна. На стінах олійний живопис 19 ст. Дзвіниця цегляна, одноярусна, чотирипрольотна. Вважається найкращим зразком гуцульської школи народної дерев’яної архітектури.

Лючки. Село, Косівський р -н.

МИХАЙЛІВСЬКА ЦЕРКВА, початок 19 ст. Дерев’яна. Один з кращих зразків гуцульської школи народної дерев’яної архітектури.

Малий Рожин. Село, Косівський р -н.

ЦЕРКВА РІЗДВА ІОАННА ХРЕСТИТЕЛЯ і ДЗВІНИЦЯ, 1860 р. Дерев’яні. Характерний зразок гуцульської школи народної дерев’яної архітектури.

Манява. Село, Богородчанський р- н, в 25 км від ж.д.ст. Надвірна.

МАНЯВСЬКИЙ СКІТ, 1611 р. МОНАСТИР. У 1611 р. була зрубана перша келія. У 1612 р. побудована перша дерев’яна церква. Незабаром зрубано ще кілька келій і господарських будівель. У 1619 р. була побудована більш велика Воздвиженська церква. У 1676 р. монастир зруйнували турки. Нова відбудова проводилася за указом російського царя Федора Олексійовича. У 1681 побудована нова дерев’яна Воздвиженська церква. У 1698 – 1706 рр. інтер’єр був прикрашений станковим живописом, виконаної артіллю художників під керівництвом І.Кондзелевіча. Після закриття монастиря Воздвиженську церкву перенесли в Надвірну, де вона згоріла в 1914 р. Монастир являє собою ансамбль кам’яних і дерев’яних споруд, оточений кам’яною стіною з вежами. У 1972 – 80 рр. скит реставрований (арх. Л.Дмітровіч, І.Старосолській) і проведені роботи з консервації фресок (художники П.Лінінскій, М.Вовк, А.Ерко).

Манявський водоспад.